02.12.2021

Діти-патріоти знають, для чого й навіщо їм освіта

Минулої зими ми всі знали, чого хочемо і за що боремось, а вже сьогодні чуємо знущальні слова байдужих громадян про те, що Майдан нічого не досягнув. У соцмережах усе частіше можна прочитати пости про невдоволення владою, загальна теза – «змінили одних крадіїв на інших». Скептики з легкістю доведуть, що в країні нічого не змінилось, мовляв, погляньте, ХТО у нас при владі. Пан Яценюк вигадує нові податки, коаліція, таке враження, розсварилася вже не на жарт, корупційне Міноборони продовжує наживатись на смертях українських синів, Порошенко, що обіцяв завершити АТО швидко, вже довгі місяці морочить людям голови своїми мирними планами. Цей список може бути дуже довгий. Про це можна говорити, з цим можна сперечатись, про це постійно потрібно нагадувати.

Та, все ж, хотілось би розглянути всю ситуацію під іншим кутом зору і знайти в ній переваги та помітити зміни на краще. Зміни відбуваються, але вони дуже повільні. Це тому, що країну змінюють самі люди, а не політики. Громада сьогодні бере активну участь у забезпеченні українських бійців амуніцією, нужденних на окупованих і звільнених територіях Донбасу продуктами, біженців житлом, одягом. Волонтери допомагають із працевлаштуванням переселенців, майстри-ентузіасти роблять власноруч пічки-буржуйки, польові пральні та броню для автомобілів, діти пишуть солдатам вірші, малюють листівки, роблять іграшки та надсилають свої скромні грошові заощадження. Поки політики нагорі ведуть свої ігри, простим громадянам варто зрозуміти, що настала пора власноруч творити своє життя і не покладатись на державу, де відсутність реальних змін і реформ пояснюють тим, що «у нас іде війна».

Найперше, що потребує реформування самими українцями – це освіта. Потрібно робити ставку на зростаюче покоління. І на профільне міністерство покладатись цілком не варто. Колосальні проблеми в освіті наших дітей роблять їх неконкурентними на світовому ринку праці, а Україну нездатною організувати якісні послуги та створювати інтелектуальні продукти. Сьогодні склалась унікальна ситуація, коли кожен вчитель на своєму місці має можливість зробити величезний внесок у майбутнє країни, може піти проти системи і бюрократів, школи можуть робити свою справу всупереч чинушам із різних відділів освіти, з міністерства, говорити про це всюди, роз’яснювати і почати ламати це безглуздя в школах та вишах.

Читайте также: Волонтеры захотели командовать, это будет очень печальный опыт — экс-министр обороны

Школярам потрібно пояснювати, навіщо їм освіта і що з нею робити далі. Зокрема, для багатьох учнів жахливим уроком є іноземна мова. Вони навіть не уявляють, навіщо їм цей безглуздий предмет, багато дітей ставлять одне питання – «нащо мені вчити англійську?! Я в Англію не збираюсь». І їм важко пояснити, що сьогодні стрімко розвиваються нанотехнології, біотехнології та ІТ-продукція, а література та інформація про ці галузі, здебільшого, викладена англійською, і що в майбутньому вони будуть запотребовані і конкурентоздатні, якщо будуть гарними спеціалістами зі знанням саме англійської. Не найкраща ситуація і з математикою та природничими науками, адже математичні або хімічні формули самі по собі цікаві, ну максимум, 5% школярів. Для решти – це складні і незрозумілі письмена, що не мають жодного відношення до їхнього життя. Для того, щоб змінити ситуацію на краще, вчителям потрібна лише сила волі та бажання і ще усвідомлення того, що за наявної системи в дітей немає перспектив. І не варто вводити окремий предмет «патріотичного виховання», його сьогодні можна проводити на кожному уроці.

Скажімо, школярка з Малої академії наук Анастасія Шмагайло розробила макет тепловізора з функцією бачення крізь перегорожі. Учні одного з чернівецьких профтехучилищ шиють спеціальні футляри, щоб солдатам було зручно зберігати медикаменти. Прикарпатські школярі виготовляють обігрівачі для українських солдат на уроках трудового навчання. Подібних прикладів можна знайти десятки, якщо не сотні. Переконана, що діти, які налаштовані патріотично і вже зараз прагнуть бути корисними Батьківщині, чітко знають, НАВІЩО їм навчання і ЩО з ним робити. Додатково їм розповідати про патріотизм безглуздо, зате їм легко пояснити, що не знаючи фізики та хімії, ніколи не змайструєш унікальний тепловізор, без геометрії, креслення, математики нічого не пошиєш та не змайструєш «буржуйку».

Читайте также: В Беларуси придумали, как проводить дерусификацию

Мені здається, що зацікавити сьогодні дітей в своєму предметі не так вже й важко, навіть у подекуди жахливих умовах сучасних шкіл. На уроках хімії кожен учитель може приносити кілька видів крему, миючих засобів, пральних порошків і показувати їхній склад, просити порівняти, які елементи куди входять і чому цей засіб дорожчий, а той дешевший, потім роз’яснювати вже про самі ті хімічні елементи, малювати різні схеми та знайомити з формулами. На уроках зоології спокійно можна читати Джеральда Даррелла і переглядати серіал, знятий за мотивами його книжки «Моя сім’я та інші тварини», можна пошукати інших популяризаторів науки із царини біології, анатомії тощо. Вчителі математики спокійно можуть змінювати умови завдань про різних гномів, що носять гриби Білосніжкам, та курочок, які несуть по тридцять срібних яєць, на більш актуальні для дітей тематики. Разом із тим, на уроках іноземної мови можна перекладати хоча б різні цікаві статті з тої ж хімії, фізики, географії, біології та виконувати творчі завдання, що дасть можливість дітям зрозуміти НАВІЩО їм іноземна мова.  Власне, настав той час, коли вчителі повинні почати мислити нестандартно і знаходити можливості переробити шкільну програму, не виходячи за її рамки.

До чого тут війна?! Її парадокс у тому, що вона страшна для кожної людини, бо несе смерть і руйнацію, проте, саме війна може стати поштовхом для розвитку суспільства, для розвитку науки. Тут важливо зважитись перейти від патріотичної ейфорії: чіпляння синьо-жовтих стрічок на авто, одягання вишиванок і співів гімну до реальних дій і демонстрації практичного патріотизму, який полягає в імплементації нових норм освіти вже сьогодні.  

Читайте также: Дети не ходят в школы в "ДНР"

Кожна школа і всі учні мають можливості долучитись до волонтерів і працювати, так би мовити, на фронт: в’язати шкарпетки, майструвати чудо-пічки на уроках праці, писати листи, робити шкільні газети на уроках мови, знімати любительські фільми та записувати відеозвернення, редагувати їх, робити кліпи на уроках інформатики або ж розробляти нові прибори в Малих академіях наук і на звичайних уроках для бійців на фронті чи для поранених у шпиталях, аби полегшити їм життя. Для цього всього не потрібні рішення різних чиновників, не потрібне додаткове фінансування, потрібна лише воля кожного вчителя і кожного директора школи. А коли війна врешті-решт закінчиться, всі набуті знання, вміння та навички обов’язково стануть в пригоді майбутнім випускникам шкіл, вишів, профтехучилищ і вони, можливо, започаткують гарну традицію звітувати про науково-технологічні здобутки в кінці кожного року, як це роблять в Ізраїлі, США та майже у всіх країнах ЄС.

Катерина Забродоцька, для Багнета

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *