Як знайти радість у житті: рецепти Далай-лами і архієпископа Туту

Про те, як не здаватися «без бою» навіть за найскладніших обставин, говорять люди із дуже непростою долею.

Хто читає: прихильники духовних практик, медитацій та поглибленої «роботи над собою».
Що читає: бестселер за версією The New York Times, виданий українською мовою в 2018 році харківським «Клубом сімейного дозвілля» – «Книгу радості», котра представляє собою діалог Його Святості Далай-лами та архієпископа Десмонда Туту.
Чому читає: тому що не все так погано у нашому найкращому зі світів, котрий не варто ані перехвалювати, ані демонізувати.

…Не будемо стверджувати, що ця книга читатиметься рівно й жодного разу не викличе якщо не роздратування, то, принаймні, бажання відкласти її на бік. Взяти хоча б ось такий пасаж, котрий звучить з вуст архієпископа:

Була сім’я, у якої вбили, жорстоко вбили доньку, і вони прийшли до нас і сказали, що підтримують амністію для тих, хто в такий спосіб убив їхню дочку. Батьки навіть відкрили неприбуткову організацію, щоб допомогти людям в тому місті, в якому закатували їхню дитину; вони навіть найняли на роботу чоловіків, які вбили їхню доньку і які за їхньої підтримки здобули амністію.

Читайте також: Дарсі Белл: вбий свою подругу

Пробачаючи все (і всіх) підряд, здається, можна нівелювати саме поняття пробачення, а братаючись із катами своєї дитини, не піднятися до сяючих висот, а ґрунтовно так затерти межу між добром і злом. Втім, це погляд пересічної людини, а не двох духовних лідерів, котрі обмінюється подібними історіями як притчами з прицілом, що ті чомусь навчать читача.

Власне, про лідерів і про все інше з самого початку.

Отож, у квітні 2015 року дві найрадісніші людини на світі – лауреати Нобелівської премії Далай-лама і архієпископ Туту – зустрілися в індійській Дармсалі, щоб відзначити восьмидесятий день народження Його Святості, озирнутися на прожиті роки, повні непростих випробувань, і знайти відповідь на вічне питання: як знайти радість у житті, коли нас охоплюють повсякденні негаразди – від невдоволення дорожніми пробками до страху, що ми не зможемо забезпечити сім’ю, від злості на тих, хто несправедливо з нами обійшовся, до горя від втрати коханої людини, від спустошеності, яку приносить важка хвороба, до безодні відчаю, що приходить зі смертю?

Діалоги велися протягом тижня, і всіх їх ретельно нотував журналіст Дуглас Абрамс.

При цьому, що дуже важливо, обидва співрозмовники не є такими собі благополучними байкарями, котрі сидять на призьбі (чи то пак у резиденції Далай-лами) і пашталакають про те, як це круто – пробачати покидьків та радіти тому, чому радіти в принципі не випадає. Життя обох не голубило й не балувало.

Далай-лама XIV (чиє світське ім’я – Джецун Джампхел Нґаванґ Лобсанґ Єше Тенцзін Ґ’яцо) провів у вигнанні 56 років – після того, як його батьківщину, Тибет, захопив Китай. «Якщо ситуацію можна певним чином вирішити, навіщо впадати у розпач? А якщо її ніяк не можна владнати, яку користь вам дасть розпач?», – запитує він. Його власну ситуацію ніяк не можна було владнати, тож Далай-лама став біженцем.

Але будь-яка подія має різні аспекти. Наприклад, ми втратили нашу країну і стали біженцями, але цей досвід дав нам нові можливості побачити більше. Я особисто дістав більше нагод зустрічатися з різними людьми, різними духовними діячами, а також науковцями. Ця нова можливість з’явилася в мене завдяки тому, що я став біженцем. Якби я залишився в Поталі, у Лхасі, то перебував би в тому, що часто називають золотою кліткою: Лама, святий Далай-лама, –
говорить Тенцзін Ґ’яцо.

Читайте також: Ідіоти скрізь, або Зрозумій ближнього свого по Еріксону

Що ж стосується його візаві Десмонда Туту, це – відомий південно-африканський противник політики апартеїду. І, до речі, перший чорношкірий чоловік, який очолив англіканську церкву в Південно-Африканській Республіці. А ще він батько чотирьох дітей, молодша донька якого, Мфо, є лесбійкою, що цілком толерується Туту-старшим.

«У нас усіх є страхи, – говорить архієпископ. – Страх і тривога – це механізми, які допомагають нам жити. Знаєте, якби ви не боялися лева, котрий би стояв ось там, і просто пройшли б повз нього, вас би вмить не стало. Бог дав нам страх тому, що він знав: нам це потрібно. Інакше ми були б безстрашними, але й дуже дурними і жили б недовго. Проблеми виникають тоді, коли страх перебільшений або коли його викликає щось не надто важливе».

Що ж іще важливо в житті, окрім двох вже озвучених настанов – не впадати у розпач (а знаходити в кризовій ситуації новий досвід) і не перебільшувати (але й не ігнорувати) свої страхи?

А важливо от що:

1. Пам’ятати, що доброта – це прояв безкорисливої турботи про інших, який в першу чергу є корисним тобі самому.
2. Знати, що труднощів насправді не існує, а є тільки завдання, які потрібно вирішувати.
3. В жодному разі не відкидати гумор, адже він – універсальний помічник при кризі особистості.
4. Не зациклюватися на удачі, бо це – ефемерне і марне поняття.
5. Дякувати долі за досвід, позаяк саме важкі випробування створюють сильну людину, здатну глибше радіти.
6. І наостанок не забувати про важливість власної думки щодо предмету, бо тільки від неї залежить твоя реальність.

Ось такі прості міркування, щодо яких слід визнати: Далай-лама і архієпископ Туту – далеко не перші, хто проповідує подібні речі. Новизна в тому, що ці настанови підсилює масштаб особистостей обох співрозмовників. «Книга радості» дещо грішить повторами одного й того ж, але все таки читається на одному диханні й легко надається до розтягування на цитати.

Улюблена, наприклад, така:

Надія (говорить архієпископ  Прим. ред.) відрізняється від оптимізму, який є більш поверховим і схильним перетворюватися на песимізм, коли змінюються обставини. Надія – це щось значно глибше.

Тож не будьмо поверхневими і полохливими оптимістами, а будьмо сповненими надіями, і нехай Будда чи Христос (чи наш власний розум атеїста) веде нас до радості та якісно кращого життя.

Читайте також: Джо Диспенза: сам собі рай і пекло, або Як керувати своїм життям

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *