Електоральна демократія: Росія в урні для голосування

В основі гібридної російської політики сьогодні лежить прагнення зруйнувати європейську єдність та дестабілізувати США

Керівництво Росії добре усвідомлює непідготовленість цивілізованого світу до можливого зовнішнього втручання до перебігу електоральних процедур. Тому Кремль готовий завдавати не лише прицільних ударів по окремих виборчих кампаніях, але дискредитувати демократію як таку.

Мотивація Росії

Завдяки втручанню до перебігу виборів Росії цілком до снаги добитися власних цілей малою кров’ю. Дискредитація демократії для авторитарної держави – надійний спосіб вплинути на перебіг політичного життя у цивілізованому світі. Нагадаю, що Путін жодною мірою не залежить від результатів виборів, чим відрізняється від більшості лідерів світових центрів впливу. Підрив довіри до демократичних цінностей виглядає усвідомленим кроком, який має масштабні наслідки для багатьох учасників політичного процесу. Припускаю, що у Москві не так роблять ставку на перемогу тих чи інших лідерів, як намагаються дискредитувати демократію як таку.

До того ж зауважу, що втручання до виборчих процедур дозволяє РФ демонструвати почуття власної значущості, надихаючи своїх численних прихильників у світі. Виходить доволі показово, а успіхи популістів та консерваторів у різних куточках цивілізованого світу лише додають присмаку сумніву існуючому політичному процесові. Кремль використовує момент фактичної відсутності антигібридного законодавства у країнах ЄС та США (Франція, яка просунулася у цьому напрямі, зараз потерпає від акцій «жовтих жилетів»). Путін готовий робити гарний вираз обличчя за поганої гри, адже висувати йому претензії ризикне далеко не кожна країна цивілізованого світу.

Україна під прицілом

Слабкий інституційний розвиток нашої держави перетворює її на зручний об’єкт для російського втручання, а президентська та парламентська кампанії протягом одного року створюють спокусу для втручання. Зауважу, що у 2014 -2015 роках проведенням повного циклу виборів Україна розвіяла міф про «київську хунту», який завзято транслювали кремлівські пропагандисти.

Проте понад 20 років імітації бурхливої діяльності у сфері державного будівництва однозначно даються взнаки саме зараз, в умовах гібридної війни. Невипадково чимало європейських партнерів України зізнаються, що в умовах, подібних тим, в яких перебуває наша держава вже п’ятий рік, схилилися б до перемовин з сепаратистами. Справа не в толерантності політичної еліти, а у неготовності західного світу до вражаючих втрат під час неоголошеної війни.

Нагадаю, що, починаючи з 1994 року, Україна протягом 20 років ставала об’єктом опосередкованого, проте масованого впливу з боку Росії саме під час виборів. Елементи та алгоритми цього втручання заслуговують на окремий аналіз, поки що відзначу, що російські кальки накладалися на вітчизняні електоральні поля із завзяттям, гідним кращого застосування. Революція гідності та подальший розвиток подій позбавили Росію багатьох важелів, однак інтерес нікуди не зник: без відновлення контролю над Україною говорити про постання Євразійської імперії Путіна просто не буде підстав. Тому Москва не шкодує сил та коштів, щоб активно впливати на Україну.

Звісно ж, у непрямий спосіб. Десакралізація влади, яка нині спостерігається в України, надзвичайно на руку російським ідеологам «приборкання Малоросії». Вони готові стати провайдерами руйнування засад державності, і роблять це азартно та послідовно. Соціальні мережі, інтернет-медіа, телевізійні канали – каналів впливу на формування громадської думки в Україні у РФ не бракує. Після подій 25 листопада у нейтральних водах Чорного моря російські медіа вдалися до килимових бомбардувань фейками українського інформаційного простору.

Зі зрозумілих причин Кремль навряд чи робитиме ставку на єдиного кандидата чи політичну силу, швидше постарається відкрити «бюро добрих послуг» для низки з них, готових діяти у річищі російської стратегії руйнування української державності. Серед головних інструментів майбутнього впливу: пропаганда тези «мир за будь-яку ціну», яка має знайти відгук у виснаженому тривалим стресом українському суспільстві. Нам вправно пропонуватимуть довгоочікуваний мир, проте не даючи відповідь про ціну, яку потрібно за нього заплатити.  Нескладно здогадатися про спроби здійснення кібератак на органи державної влади та об’єкти критичної інфраструктури. У день голосування вірогідною виглядає спроба визнати вибори такими, що не відбулися в окремих адміністративно-територіальних одиницях, яка хоча не здатна вплинути на результат виборів, проте може спровокувати дискусію про недостатню легітимність обраної влади.  Стає більш зрозумілим, чому 11 листопада у самопроголошених республіках на Донбасі провели так звані «вибори» — це також фактор нівелювання демократичних процедур в Україні.

Варто звернути увагу на численні прояви мімікрії під патріотів з недолугим використанням української мови. Їх має посилити процес створення та використання «кишенькових» псевдопатріотичних організацій, зазвичай з крайньо правими поглядами. Ліві також отримують свою долю уваги з боку Росії, яка давно відпрацювала тактику співпраці з політичними опонентами у Старому Світі (згадайте, зокрема, про Романо Проді та Сільвіо Берлусконі)

Використовуючи різноманіття

Росія добре навчилася використовувати на власну користь особливості демократичного суспільства. Зокрема, робить ставку на чорний піар та фальсифікації, не властиві західному світові, який надто звик до непорушності демократичних процедур. Завдяки  поширенню ксенофобії та радикалізму, гіперболізації фактору біженців – добивається посилення антиісламських настроїв, ізоляціонізму та самоусунення від проблем глобального масштабу. Кремль докладає чимало зусиль задля створення «тривожного» порядку денного суспільних настроїв у країнах Заходу, і дії «жовтих жилетів» у Франції лише підтверджують цю тезу.